диакон Андрей Кураев (diak_kuraev) wrote,
диакон Андрей Кураев
diak_kuraev

Ужгородское богословское позорище

Не раз я говорил о радикальной дискредитации православного богословия в т.н. Ужгородской Богословской Академии. Люди требовали текстов, на основании которых можно было бы судить о научном уровне работ этой «академии».

Сегодня я могу раскрыть эту второй по степени секретности страшную тайну (первый секрет – это цена покупаемых степеней).
Итак:
http://www.mukachevo.net/ua/news/view/34317-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%8F-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B5-%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8-%D1%83%D1%83%D0%B1%D0%B0

Захист дисертаційного дослідження на тему "Глобальна та локальна місії Церкви в сучасних умовах" на здобуття наукового ступеню доктор богослов’я.
Докторант – Протоієрей Микола Ротко, настоятель Свято-Покровського храму села Михайлівка Одеської єпархії.
Образование нового доктора богословия: 8 классов сельской школы, мореходное училище (1983), одесский технологический институт (1991) заочная одесская семинария (2003) Киевская академия (2007). Хиротония в1999-м.
Ни дня преподавания в богословских школах. Кандидатской диссертации не было. Сразу в доктора!

Я прошу обратить внимание Одесского епархиального управления на этого батюшку. Раз он может позволить себе купить диплом доктора богословия, значит, деньги у него есть и можно увеличить размер епархиальных отчислений с его прихода.

Диссертант не показал ни полного знакоства с литературой по миссиологии ( а ее не так уж много). Его текст – пересказ написанного до него. Новизны никакой. Научности тоже. Уровень не очень хорошей семинарской дипломной работы (даже не академической в Москве). Если это перевести на немецкий или английский язык - наших богословов будут метлой гнать со всех научных конференций в мире как шарлатанов.

Также стоит обратить внимание, что в России появились новые герои-доктора богословия:
ігумен Михаїл (Крастєлєв), клірик Казанського жіночого монастиря м. Рязані (РПЦ), викладач Рязанського єпархіального духовного училища та Рязанської православної гімназії ім. св. Василія Рязанського http://www.mukachevo.net/ua/news/view/30254-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%8F-%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8-%D1%83%D1%83%D0%B1%D0%B0

Это ж впервые в истории Росии: преподаватель духовного училища (это двухлетнее учебное заведение не высшее и даже не семинария) - и доктор богословия!

И иерей Павел Бочков, настоятель храма святителя Луки в Норильске.


Итак, полностью автореферат "докторской":


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми
Богословське осмислення поняття "місія" грунтується не тільки на новозавітному розумінні апостольського служіння, не тільки на екзегезі слів Спасителя "Йдіть і' навчіть всі народи..." (Мк. 16. 15). Вже в Старому Завіті служіння пророків достатнє для розуміння того, що таке місія Ізраїлю, який був покликаний стати народом-орієнтиром, свого роду маяком для всього людства. Через нього до участі в спасінні покликані й інші народи. У богослов'ї Старого Завіту ми вже бачимо суть посланництва, місії. Бог посилає Своє Слово виконати на землі Його волю (Іс. 55, 11; Пс. 106, 20; 147, 4;). Він посилає Свою Премудрість допомагати людині в її працях (Прем. 9, 10); посилає Духа Свого відновити обличчя землі (Пс. 103. 30) і сповістити Його волю людям (Прем. 9, 17). Такі передвістя Старого Завіту.
Після найбільшого з пророків Іоанна Хрестителя Іісус Христос є перед людьми як Посланець Божий, і єдине бажання Іісуса виконувати "волю того, що послав Його" (Ін. 4, 34), "робити справи того, що Послав" (Ін. 9, 4). Місія Іісуса Христа продовжується посланництвом, місією апостолів - учнів Спасителя, коло яких не обмежене безпосередніми учнями і супутниками Христа. Апостол Павло почув від Спасителя: "Йди, тому що Я пошлю тебе далеко до язичників" (Дії. 22, 21). Усі апостоли і вся Церква покликані до місії. Але завдання це виконується силою Святого Духа.
П'ятдесятниця входить в християнський досвід і завершує одкровення таємниці Бога - Дух Святий входить в історію людей, яких він внутрішньо перетворює за образом Сина Божого. Як далеко пішов від богословського розуміння загальноприйнятий сенс слова "місія" і яке його розуміння у сучасній мові? Згідно з тлумачним словником, основні значення такі: доручення, завдання; призначення до чого-небудь важливого, високого, відповідальна роль кого, або чого-небудь; постійне дипломатичне представництво; представники однієї держави, що посилаються в іншу державу зі спеціальною метою.

З
Лише п'яте значення в словнику мае церковний сенс -"місіонерська організація". Цікаво, що богословське, церковне поняття увійшло до сучасної літературної мови і позначає високе служіння, "призначення до чого-небудь важливого, високого, відповідальну роль". Ми, православні, глибоко переконані, що Церква в сучасному суспільстві, як і раніше, протягом уже майже двох тисячоліть має надзвичайне місіонерське призначення, яке не зводиться тільки до того, щоб сприяти наверненню до християнства нехристиян, але і важливіші, як нам уявляються завдання, про які буде сказано нижче.
Безумовно, сьогодні було б недостатньо визначити місію так, як вона визначалася в православних джерелах початку минулого століття в Російській імперії. Візьмемо традиційне визначення: "місія - проповідь одного релігійного вчення серед людей іншої віри". Як правило, так розумілося проповідницьке служіння серед язичницьких народів. Завжди передбачалося, що народ Російської імперії - країни, де Церква була тісно пов'язана з державою, глибоко православний. Таке розуміння не завжди було адекватним. Але сьогоднішня ситуація в ще більшій мірі зобов'язує поглибити розуміння "місії". Врахуємо, що, після тих катаклізмів, які випробував наш народ в суспільній, державній, ідеологічній та інших сторонах життя, суспільство поки що залишається в значній своїй частині безрелігійним. Із зарубіжної, зовнішньої, завдання місії перетворюється, таким чином, в завдання внутрішньої місії. Нове в розумінні місії сьогодні, на наш погляд, - усвідомлення того, що місіонерська проповідь - це не тільки і не стільки проповідь з амвона, скільки проповідь за межами храму словом і вчинком, реалізація достовірно християнського розуміння реальних проблем: від господарських і соціальних до індивідуально-етичних. Для когось такий підхід може здатися новим, але ми зустрічаємо його й у наших місіонерів-подвижпиків, і у зарубіжних місіонерів в різних частинах світу. У справі місії бере участь не тільки священик, що проповідує Свангеліг. Як говорив архім. Макарій (Глухарьов), який усім знаходив служіння в місіонерській справі: «Если не можешь быть ловцом человеков, то лови рыбу для питания ловцов человеков».
По суті, християнин повинен залишатися самим собою і просто гідно жити по-християнськи. Чеснота завжди матиме і місіонерський ефект. Тому сьогодні
головне завдання місіонера -бути самим собою, бути християнином, бути справжнім свідком того, що християнське розуміння життя допомагає подолати кризи і наповнює це життя сенсом. Не стільки пафосом заклику до спасіння і викриття пороків, скільки особистим прикладом можна сьогодні досягти вагомого успіху.
Наукова новизна роботи. Дана робота присвячена місії Церкви, а саме її свідченню про Христа Спасителя серед не стільки нехристиянських народів, скільки місії всередині Церкви -локальної місії. Відродження православного благовістя на сучасному етапі є одним з наинасущніших і актуальніших завдань Церкви. Це було визнано і Архієрейським Собором, що проходив у Москві в кінці 1994 року. Діяльність Руської Православної Церкви, що знаходилася в 70-річному "вавилонському полоні" в умовах тоталітарної атеїстичної держави, була обмежена, в основному, вузькими рамками внутріпарафіяльного життя. Природно за ці роки наступила часткова втрата церковними людьми відчуття свого апостольського покликання, притупилася свідомість відповідальності перед Богом за недостатньо старанне виконання свого християнського обов'язку - свідчити світу про Воскреслого Христа. Тепер, коли Церква звільнилася від оков атеїзму і Промислом Божим їй дарований благодатний час служіння світу в міру сил, пасивне ставлення православних християн до свого обов'язку сповіщати істину тим, що заблукали, не може вже мати свого виправдання. Ситуація ускладнюється тим, що люди нашої країни, які були або відірвані від церковного древа, або через обставини і виховання ніколи не були прищеплені до нього, або зробилися тільки формальними членами Церкви, тепер, втративши всяку ідейну основу, стали духовно дезорієнтовані. Цим духовним вакуумом скористалися недруги Православної Церкви і нашої Батьківщини, і наша країна зазнала небувалої агресії руйнівних демонічних сил. Тоталітарні і деструктивні секти, всілякі окультні вчення і практики, пропаганда насильства і розпусти переповнили нашу Батьківщину. Всі вони обіцяють тим, що втратили голову, нашим співвітчизникам земний рай, безтурботне і легке життя, виявлення і розвиток необмежених людських можливостей, але на ділі приводять до поневолення і розпаду особистості, руйнування сім'ї, ослаблення держави, зростання злочинності, невиліковних психічних та соматичних захворювань і самогубств. У цих умовах, як ніколи, повинен голосно звучати голос православної Церкви, сповіщаючи змученим людям шлях позбавлення, відкриваючи нескороминущі духовні цінності, допомагаючи їм знайти джерело осмислення буття, знайти благодать і істину, тим самим даючи можливість духовно-етичному оновленню і процвітанню всього нашого суспільства. Кожен православний християнин закликається в міру своїх сил і здібностей взяти участь у цій місії Церкви: одні -усним або друкованим словом, інші - прикладом життя і молитвою, а хтось - матеріальними засобами і талантами. Справжня скромна праця не претендує на унікальність або універсальність але, можливо, вона хоч трохи послужить свого роду духовним орієнтиром як для майбутніх місіонерів, так і для тих, хто цікавиться темою православного благовістя.
Ступінь дослідження. Дана робота є однією зі спроб поєднання богословського православного погляду на місію Церкви та аналізу теоретичних творів і практичних праць православних місіонерів. Місіонерству присвячена велика кількість літератури російською мовою. Проте більшість матеріалів друкувалися в періодичних виданнях або стосувалися якихось окремих питань. Все це ускладнює отримання цілісної картини місіонерського служіння Церкви. У дореволюційний час видавалися праці самих місіонерів - їх богословські твори, місіонерські записки, щоденники, листи. Ряд цих праць виходило в окремих збірках. Така, наприклад, збірка, складена А. Стурдзою "Пам'ятник праць православних благовісників росіян з 1793 до 1853 року", куди увійшли виписки зі щоденників, витяги з листів, уривки із записок деяких алтайських, кавказьких, іркутських і алеутських місіонерів, а також деякі твори святителя Інокентія (Веніамінова). Цікава праця архімандрита Макарія (Глухарьова), знаменитого алтайського місіонера "Думки про способи до успішного розповсюдження християнської віри в Російській державі".
Деяким відомим місіонерам присвячені окремі монографії. Наприклад, фундаментальна біографічна праця І. Барсукова "Інокентій, митрополит Московський і Коломенський", в якій на підставі творів і листів цього прославленого апостола Америки і Сибіру, а також з розповідей сучасників прослідкував важкий шлях його плідної діяльності на благо Церкви.
У останні 20-30 років у стінах Духовних Академій було захищено ряд кандидатських дисертацій, присвячених пастирсько-місіонерському служінню святого Миколая Японського, архімандрита Макарія (Глухарьова). У деяких роботах аналізувалася діяльність місіонерів окремих регіонів слов'янських країн або в окремі періоди російської історії. Заслуговують уваги такі дисертації, як "Праці алтайських місіонерів" А.Клімашина, "Діяльність російських місіонерів в Сибіру" протодиякона Бориса Пивоварова, "Місіонерське служіння Руської Православної Церкви в XIII — XIV століттях" священика Олександра Пенькова, а також збірка статей "Історія Російської Духовної Місії в Китаї". Але знову ж таки у всіх цих роботах відсутній цілісний підхід до православної місії, не дана картина історичного розвитку місіонерської справи в Російській імперії, не виділені принципи, якими керувалися православні благовістники. В цьому відношенні являється чудовим твір ієромонаха Діонісія "Ідеали православно-російської місіології", видане в Казані в 1901 році. У ньому автор на прикладі діяльності ряду найбільш відомих місіонерів висвітлює багато аспектів православної місії Руської Церкви. Ця праця складається з чотирьох розділів. У першому розділі показані основні завдання і характер російської місіології і дано порівняння його з інославною місіологією. У другому розділі автор говорить про покликання і приготування до місіонерського служіння. Третій розділ присвячений характеристиці духовно-етичної зовнішності місіонерів, їх ставлення до інородців і один до одного. У четвертому розділі узагальнені способи і методи місіонерської діяльності. Автор цитує багато творів місіонерів, показує їх погляди на ту або іншу проблему. Проте оскільки різні факти і події з життя місіонерів даються лише як ілюстрація і підтвердження тих чи інших тез автора, то важко отримати повне
уявлення про місіонерське служіння того або іншого благовістника.
Історичний шлях руського місіонерства добре відображений в двох роботах. Це - "Нарис історичного розвитку і сучасного стану Руської Православної Місії" протоієрея Є. Смирнова /Спб, 1904 г./ і "Історія Руської Церкви" І.К. Смоліча, де місіонерству присвячений великий розділ у другому томі. Перша з цих праць написана лаконічно і чітко, в короткому викладі представлені основні ознаки, методи, результати місіонерської діяльності Руської Церкви всередині країни і за її межами до кінця XIX століття, розкриті причини успіхів і невдач місії в різні періоди. У праці Смоліча викладена історія внутрішньої і зовнішньої місії в синодальний період, дана його глибока характеристика і зібрано великий статистичний матеріал. Але в обох цих творах місіонерське служіння викладене дуже конспективно і в них випущено багато важливих, на наш погляд, ідейних моментів, принципів і деталей.
Також можна назвати праці грецьких богословів і пастирів, наприклад митрополита Анастасія Янулатоса, праці російських і американських православних богословів паризької школи, таких як протопресвітер Олександр Шмеман, протоієрей Іоанн Мейєндорф та ін., а також книгу Іакова Стамуліса "Східно-православне богослов'я місії сьогодні
Заслуговує на увагу книга священика Сергія Широкова "Валаамський монастир і Американська Православна Місія" (1996р.) В ній разом з досить докладним висвітленням діяльності преподобного Германа Аляскінського, святителя Інокентія /Веніамінова/ і деяких інших місіонерів у Північній Америці, дає богословське осмислення як взагалі місії Церкви, так і її втілення в Помісній Руській Церкві. Показані також основні історичні віхи і географічний напрям російського місіонерства, його глибокий зв'язок з чернецтвом та ісихастською традицією.
Нарешті, слід зазначити теоретичну і методичну розробку голови Місіонерського Відділу при Священному Синоді Руської Православної Церкви, єпископа Білгородського і Старооськольського Іоанна (Попова) - "Місія Церкви в православному розумінні: екклезюлопчні і канонічні
обгрунтування". У цій невеликій роботі дана концепція
відродження місіонерської діяльності нашої Церкви, представлені
деякі богословські основи, принципи і форми православної місії. З
середини дев'яностих років під редакцією
Високопреосвященнійшого архієпископа Білгородського і Старооськольського Іоанна також виходить журнал "Місіонерський огляд", де разом з історичними екскурсами регулярно публікуються проблемні статті про нові релігійні рухи, матеріали наукових конференцій.
І найближча нам за часом робота колективу викладачів Білгородської Православної духовної семінарії: «Місіологія» Навчальний посібник. Видання Білгородської' семінарії 2009 року.
Об'єктом дослідження даної роботи є глобальна та локальна місія Церкви на сучасному етапі розвитку Православної Церкви з оглядом як теоретичних так і практичних засад православного місіонерства.
Мета дослідження. Спроба наукової розробки питань богослов'я, розуміння історії православної місії з тим, щоб цей матеріал міг бути згодом використаний для укладення навчальних посібників по місіології для духовних учбових закладів, а також як путівник для тих, що цікавиться місією Церкви і для любителів православної літератури в цій області. Можливо, ця скромна праця допоможе майбутнім пастирям і небайдужим мирянам визначитися в своєму покликанні і викличе прагнення йти шляхом місіонерського служіння Церкви. Для цього автор прагнув передати, наскільки можливо, сам дух апостольської ревності, цілі і завдання місії.
Завдання дисертації: дати богословське осмислення православної місії та представити практичний і теоретичний матеріал з її організації, методів, і сучасного завдання для Церкви.
Методологія дослідження. На підставі дослідження Святого Письма (Нового Завіту) про євангельське благовістя дається аналіз його витоків, основ, принципів, тем, характеристика самих його служителів. Наступним етапом є принципи місіонерської діяльності Православної Церкви в історичному аспекті і сучасна практика. Представлені також основні напрями сучасної місії Церкви, концептуальні і методологічні її основи, місія Церкви в молодіжному середовищі. Дані також аналіз релігійної ситуації і проблеми безпеки суспільства і особистості, виділені основні принципи православної місії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації розглянуті питання актуальності дослідження, дано короткий огляд ступеня дослідження проблеми. Означені мета і задачі роботи, об'єкт, предмет і матеріал дослідження, його хронологічні рамки. Вказані науково -методологічні основи дослідження. Розкрите питання наукової новизни роботи та практичного застосування.

У першому розділі розкривається суть і значення місії. Господь заповідав Своїм апостолам, учням і послідовникам бути Йому свідками «навіть до краю землі» (Дії. 1:8). Він сказав: «...ідіть, навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх дотримувати все, що Я повелів вам» (Мф. 28: 19-20). Від часів апостольських це свідчення є невід'ємною частиною життя Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви і знаходить шлях до сердець людей.
Вірна заповітам Господа і святих апостолів Православна Церква з часів апостольських свідчила про Христа, сповістивши слово Євангельської Істини багатьом народам Землі. При цьому вся історія розповсюдження християнства відрізнялася великою різнорідністю і свого роду вселенським характером, що не укладається в рамки одного етносу. Умови місіонерського служіння Церкви ніколи не були легкими, проте вона могла прояснити Світлом Христовим багато мільйонів людей не тільки на своїй первинній канонічній території Київської, Новгородської і Московської Русі, але і на безкрайніх просторах трьох частин світу, Китаю, Японії і Америки.
При цьому підкреслюється що місіонерське служіння нерозривно пов'язане із завданням відновлення повнокровного церковного життя в єпархіях і приходах, необхідністю розширити зусилля в області релігійної освіти, катехизації і євангелізації. Місіонерським цілям повинно служити все приходське життя, особливо духовно-просвітницькі праці пастирів і мирян та повсякденна дияконія, що є органічно властивою общинам віруючих «літургією після літургії». Саме тому сильну місіонерську дію має соціальне служіння Церкви, її турбота про бідних і знедолених людей, біженців, мігрантів, безробітних і позбавлених притулку.
Православна місія повинна враховувати багатоликість сучасного суспільства, необхідність особливого підходу до різних професійних і культурних груп, зокрема до воїнів, робітників, землеробів, членів професійних рухів, різних груп інтелігенції, знедолених жертв урбанізації і сучасної технічної цивілізації, людей, що входять в соціальні групи ризику. Необхідно особливо виділити місіонерську роботу з молоддю, організацію богослужінь і релігійних бесід для дітей і підлітків.
Важливою частиною місіонерського служіння Церкви повинен стати її внесок у культуру, мистецтво, науку та інші області народного життя. У цьому ж зв'язку треба розглядати внесок Церкви в рішення проблем економіки, екології, миротворчості, влаштування державного і суспільного життя, а також участь православних християн в загальнолюдських зусиллях, направлених на розв'язання цих проблем.
Також автором розкривається зв'язок місії з Церквою. її мета - привести людину до спасіння, а це спасіння не інакше розуміється як спасіння в Церкві, як зібрання в ім'я Христове (Мф.18:20). Виражаючи ідею спасіння в сотеріологічному аспекті, А.Хомяков зазначає: "Коли падає хтось із нас, він падає сам; але ніхто сам не спасається. Той, що спасається ж - спасається в Церкві, як її член, в єдності зі всіма іншими членами».
Згідно з Нікео-Цареградським Символом віри ми віруємо "в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву". Ці якості Церкви, що розглядаються в. місіонерській перспективі, складають серцевину екклезіологічного обгрунтування місії.
Першою властивістю Церкви є Єдність. Ця єдність відповідає сутнісній єдності Пресвятої Трійці при їх іпостасній відмінності. За цю єдність молився Христос: «Отче Святий! дотримай їх в ім'я Твоє, тих, яких Ти Мені дав, щоб вони були єдино, як і Ми. Не про них же тільки благаю, але і про віруючих в Мене по слову їх, хай будуть всі єдино, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони хай будуть в Нас єдино» (Ін. 17:11-21). Тільки єднанню Божественної любові можна уподібнити єдність Церкви.
Наступною властивістю Церкви є Святість. «Христос возлюбив Церкву, говорить апостол Павло, і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши банею водною за допомогою слова; щоб представити її Собі славною Церквою, що не має плями, або пороку, або чого-небудь подібного, але щоб вона була свята і непорочна» (Єф. 5; 25-27). Тому Церква Свята не святістю її членів, а Святістю любові Божої.
Інша важлива властивість Церкви - Соборність. Визначення Церкви як Соборна, або точніше, Кафолічна, має декілька аспектів. Сам термін Ekklisia Katholika, не вдаючись до етимології, можна перекласти як «загальна».
Архієпископ Василій (Кривошеїн), посилаючись на авторитет Кирила Єрусалимського, дає, на наш погляд, достатньо повну дефініцію цього поняття в ключі святоотцівської богословської традиції: вселенська в географічному (до меж землі) і ще більш в якісному сенсі слова, як об'єднююча людей різних рас, культур, соціального положення, яка володіє повнотою істини; яка має повноту спасительної сили, перемагаючої всякий гріх і зло; яка має повноту святості і благодаті; яка внаслідок цього, як єдина.
Четвертою властивістю Церкви є Апостольство. Це свідчить, по-перше, про те, що Церква була насаджена апостолами Господа Ісуса Христа і затверджена на Апостольській основі (Єф.2:20). По-друге, що вона зберігає чисте Апостольське Передання. По-третє, що вона зберегла апостольську спадкоємність, не порушивши ланцюг висвячувань. І, по-четверте, вона продовжує місіонерську справу в традиції апостольського свідчення. Місія, колись покладена Христом на апостолів, ще остаточно не завершена, тому Його слова: «Отже, йдіть, навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх дотримувати все, що Я повелів вам» (Мф.28:19-20) відносяться і до нас.
У підрозділі Мотивації місії мова йде про причини місЙ Розмова про причини, що спонукають місіонера вступити на шлях свідчення, на нашу думку, необхідно починати з розкриття основного богословського концепту, що лежить в основі розуміння справи розповсюдження Церкви. Як Боголюдський організм, Церква створюється на землі у напрямі єдиного вектора, що сплітається, в синергії, з двох воль: Божественної, що визначає силу (благодатні енергії) і людської, що визначає швидкість. При цьому Божественне є абсолютним, вічним, домінуючим статичним чинником, а людське - динамічним, який трансформується.
Любов Бога до людства є фундаментальним мотивом місіонерства. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен віруючий у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін.3:16). Це Боже людинолюбство, що не має меж^ спонукає відгукнутися на заклик любові Божої кожного, що сприйняв спасіння, Благовістя і поділитися з тим, хто ще не знає євангельської радості.
З основного мотиву, любові Бога до людства, гармонійно витікає другий мотив - любов людини (християнина-місіонера) до людини (ближнього, що не пізнав любові Божої). Два ці мотиви, як дві сторони одного цілого, неможливо відокремити.
Черговий мотив - прагнення до спасіння душі. Мотив цей очевидний. Хіба справжній християнин може зневажати бажання Христа, що живе у ньому, спасти кожну людину? Природно для Спасителя, який полюбив, і Його послідовникам розділити сподівання про спасіння тих, які гинуть, про навернення тих. що заблукали, про підкріплення тих, що знемагають. Тим більше, що від цього залежить доля і його душі.
Наступний - мотив необхідного обов'язку, виражає апостол Павло словами, зверненими до Церкви Корінфа: «якщо я благовіствую, то нічим мені хвалитися, тому що це необхідний обов'язок мій, і горе мені, якщо не благовіствую!» (ІКор. 9:16). Саме це глибинне внутрішнє спонукання вело апостола через
багато скорбот, випробувань, смертельну небезпеку, до сердець спраглих почути слово спасіння.
Внутрішня необхідність свідчити про істину Христову народжується в кожному серці, яке повноцінно сприйняло цю істину. Хіба можливо вкрасти і заховати це світло Христової благодаті? Навіть, якщо можна заховати вогонь за пазухою, то нетварний вогонь благодаті, що дарував апостолам в день П'ятдесятниці Господь, неможливо заховати навіть під крівлею. «Тому, говорить Христос Своїм учням, що ви сказали в темноті, то почується в світлі; і що говорили на вухо всередині дому, то буде проголошено на крівлях» (Лк. 12:3).
У другому розділі Принципи місіонерської діяльності Православної Церкви висвітлюється питання про, те чим необхідно керуватися в справі місії. Ідучи визначеним шляхом, людина, щоб не збитися з нього, тримається певної мети. Ця мета визначає сенс проходження. Для того, щоб осмислити справу місії, нам необхідно визначити її кінцеву мету.
Кінцевою і глобальною метою місії є здійснення початкового задуму Божого - теозис (обоження) всього творіння. Все життя людини повинно стати Богослужінням. На думку Якова Стамуліса, це служіння полягає в «безмежному розповсюдженні слави Божої». Людині необхідно прийняти і примножити славу Божу. Кожен християнин з подякою стає причасником цієї слави Божої на богослужінні, яке так і називається - «Подяка» (Євхаристія).
У реальній місіонерській практиці ми ставимо перед собою конкретні ближчі локальні цілі. На відміну від абсолютної мети, що лежить в кінці шляху, ці цілі є відносними і повинні їй підкорятися. Ці локальні цілі можна узагальнити в одному постулаті - найближча мета місії полягає в створенні спільноти євхаристії. Мова йде про насадження Помісної Церкви, яка за допомогою спілкування євхаристії повноцінно братиме участь у житті Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. Згодом їй необхідно буде прославити і укріпити свій голос, внести до єдиного хору славослів'я, і, перебуваючи в гармонійній єдності зі
Вселенською Церквою, не загубити свою унікальність і національну самобутність.
Місія Церкви полягає у спасінні кожної людини, і в сферу її свідчення входять і питання культури, науки, навколишнього середовища, все, чим живе сучасне людство. І залежно від оточення, в якому ведеться місіонерська робота, духовного рівня тих, на кого вона направлена, представляється доцільним виділити чотири її форми:
Інформаційна місія. Це свідчення найширшим верствам населення через засоби мас-медіа, а також організацію приходських бібліотек і видання спеціальної місіонерської літератури.
Апологетична місія. Це - свідчення істини Православ'я порівняно з єретичними і сектантськими псевдовченнями, які мають широке розповсюдження в Україні й інших країнах СНД. Апологетична місія направлена також на протистояння прозелітичній роботі з боку неправославних церков і місіонерських організацій, окремих свангелізаторів.
Виховна місія (воцерковлення). Це робота з підготовлюваними до Святого Хрещення і з тими, хто, будучи хрещеними, не отримали відповідного навчання в основах віри і не є активними членами Церкви. Мета такої місії - включення хрещеної людини в церковне життя повною мірою, формування православного устрою життя.
Зовнішня місія. Це свідчення істини Православ'я серед народів, що не мають християнських основ національної традиції і культури, але проживають на канонічній території тієї чи іншої кіріархальної Церкви. Всі чотири види місіонерського служіння виділені умовно, для зручності формування місіонерської роботи, застосовні на всіх рівнях церковного життя: приходському, єпархіальному, загальноцерковному.
У третьому розділі, присвяченому Місії Церкви в сучасному світі, обговорюється питання прийняття соціумом в сьогоднішніх реаліях місії Церквш У православній свідомості існує два основні значення поняття «Місія Церкви». Перше, більш загальне і зрозуміле всім, це мета, завдання, сенс існування Церкви у світі. У цьому ж значенні говорять про місію компанії, підприємства, організації. Інше значення - діяльність Церкви, що приводить до віри людей, раніше далеких від Бога. Що ж означає для нас свідчити про віру і яке розуміння місії в контексті сучасної цивілізації? Чим, наприклад, відрізняється християнська місія від рекламної акції з продажу стільникових телефонів?
Церква - місія сама по собі. Христа треба проповідувати в Його історичній реальності, в Його Тілі і в Дусі, без яких немає ні Христа, ні Євангелія. Поза Церквою євангелізм перетворюється на гуманізм або в тимчасовий ентузіазм.
У своїй якнайглибшій актуалізації православне розуміння місіонерства ґрунтується на Божественній любові: «Бо так полюбив Бог світ...» (Ін 3, 16). Божа любов виявляється в кенозисі (применшенні). Якщо Божа любов, що виразилася в жертві Христа, є богословська основа місіонерства, та ж любов повинна знаходити вираз в роботі його послідовників. Ними рухає та ж любов, яка виявилася в кенозисі, вони повинні доходити до людей за межами християнської пастви.
Якщо основа місіонерства - любов, то мета місії - життя. Життя це основна тема євангеліста Іоанна, разом з любов'ю. Христос прийшов, перш за все, для того, щоб відновити людей в божественному достоїнстві і дати їм життя. В цьому відношенні православна концепція теозиса (обоження) набуває місіонерського сенсу. Людей закликають не просто пізнати Христа, зібратися навколо Нього або прийняти Його волю, їх закликають взяти участь Його славі. Спасіння і життя, як цілі місіонерства не обмежуються земним простором. У них космічне вимірювання. Не тільки людство, але і весь всесвіт бере участь у відновленні і шукає орієнтири для прославлення Бога. Все творіння перетворюється на Церкву, Тіло Христове. Саме це припускає надзвичайну необхідність для Церкви зрозуміти мислення нецерковних людей. Як пише протопресвітер Олександр Шмеман, «держава, суспільство, культура, сама природа є справжніми об'єктами місіонерства, а не нейтральним середовищем, в якому Церкві належить всього лише зберегти свою внутрішню свободу». В світі, де втілився Христос, немає нічого нейтрального, ніщо не може бути відокремлене від Боголюдини Христа.
Також автор осмислює православну місію серед сучасної молоді. Молодість - пора розквіту активності людини. 1 коли ми говоримо про проповідь у молодіжному середовищі, то повинні мати на увазі, що сучасна молодь - це ті, хто народився на початку 80-х і пішов у школу в кінці 80-х років, а освіту здобував уже в 90-х, на пострадянському просторі за часів скинення всіх і усіляких авторитетів. Ці молоді люди відкриті до сприйняття будь-якої релігії і будь-якої ідеології, вони вже не стануть православними тільки тому, що виросли на берегах Дніпра, у них немає комплексу покаяння перед Православною Церквою, який ще живе в серцях їх батьків або бабусь, а тому нас чекає тривала і-напружена боротьба за їх душі.
Наша молодь виросла в безбожному і безрелігійному середовищі. І через це місіонер, що має з нею спілкування, повинен поєднувати в собі відразу декілька видатних талантів: вести чистий і непорочний спосіб життя (адже до будь-якої фальші молоді люди дуже чутливі), мати навики місіонера і володіти педагогічним даром. Відсутність однієї з цих якостей неминуче приречує всю справу християнської місії в молодіжному середовищі на невдачу. Звичайно, в справі християнської молодіжної місії, як і скрізь, потрібна надзвичайна розсудливість. Місіонера підстерігає безліч небезпек, одна з яких - кидати бісер перед свинями, інша, -близько спілкуючись із зараженим гріхами світом, не опоганитися самому. До жару серця необхідно додавати доводи розуму, необхідно виховувати в собі визначені уміння і навики. Часу у нас залишається все менше і менше. Якщо ми програємо битву за молодь, ми втратимо нашу Батьківщину. На цей день справа духовної освіти і виховання повинна бути гучна, соборно проголошена в Українській Православній Церкві пріоритетним напрямом. Першим пріоритетом після здійснення Божественної Євхаристії.
І основа основ виховання молодого покоління - сімейне виховання і побут сім'ї, сімейні цінності і засади. Сьогодні дуже важливо розумно, доступно пояснити суспільству одну просту і
ясну, як день, річ: врятувати і укріпити сшю можуть тільки релігійні традиції. Ніякої іншої моделі міцних сімейних відносин для нас не існує. І все-таки, обнадійливі тенденції в молодіжному середовищі існують. Однією з відмінних рис молодого характеру є прагнення до спілкування і об'єднання. Це прагнення незнищуване, як сама молодість. Шістдесят відсотків молодих людей виражають прагнення брати участь в діяльності якого - небуть з молодіжних обєднань.
Об'єднання, що виражають традиційний менталітет, до яких ми відносимо кількість православних молодіжних організацій, що все збільшується, надзвичайно важливі в справі місіонерського служіння в молодіжному середовищі.
Дійсно, не можна забувати, що сьогоднішня молодь визначає обличчя нашого суспільства завтра. Яку шкалу цінностей сприймуть молоді люди, яке культурне середовище стане для них життєстверджуючим, такі плоди і принесуть вони в світ. «Хто сіє скупо, той скупо і збере, а хто сіє щедро, той щедро і збере» (2 Кор. 9:6).
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 90 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →