Одна з перших письмових згадок про «Націю Українську» - 1660 рік. Саме за цей рік маємо запис київського студента в італійській Падуї, як представника «нації української». Історичний текст: «Joz.Daniel Dzik, wikaryuz katedralny lucki «natione Vkrainensis de districtu Kiiouiensi». Тобто, «українець з округу київського», або якщо за оригіналом першої розвідки і перекладу від чудового дослідника Г.Нудьги: «Йозеф Данило Дзик, катедральний вікарій луцький, національність — українець, Київський дистрикт». Мені вдалося з’ясувати в архівах, що Дзики вказані у документі "Нарахування поселень і будинків воєводства Брацлавського, для стягнення податку "podymnogo i mlynowego" в 1664 р.". У Липинського знайшов ще одну згадку про старого Миколу Дзика, який йде з військом Брацлавщиною, а також про синів його: "Петро служить у Війську Запорізькому, як полковник хвастівський", а "Мелетій... ректор Могилянської академії". Мелетій був видатною персоною нашої історії, багаторічним ректором Могилянки, інтелектуалом і просвітником, який виховав під своєю опікою цілу плеяду українських геніїв, а також до останніх днів життя відстоював незалежність української церкви від московських імперських атак. Відстоював успішно, до самої його смерті в 1682 році московитам так і не вдалося анексувати українську церкву та нав’язати імперську волю нашим інтелектуалам. Саме тому я намагаюсь по крихтам відновлювати справжню історію і пам’ять про незаслужено забутого українського героя, фінансую та розвиваю проекти відновлення в Києві пам’яті видатних козацьких родин. Найближчими днями в столиці відбудеться відкриття барельєфів на честь родин Дзиків і Тупталів. Приходьте! Не знаю, чи відпустять мене з війська на цю подію, але сам факт того, що це відбудеться, неймовірно гріє душу та надихає. Можемо зробити висновки, що походили Дзики з Брацлавщини, служили, хто у Фастові, хто в Києві, хто у Луцьку. А Данило досить однозначно підписався в списках Падуанського університету, що він з Київщини (Kiiouiensi). Таким чином, в давньому записі за 1660 рік піднімається не тільки тема модерного визначення - «української нації», але і прив’язка київського столичного статусу не лише до назви «Русь», але і до назви «Україна», як її безпосередньої правонаступниці. Нещодавно мої друзі, Marina Trattner i Oleksandr Malyshev, знайшли у шведських архівах та переклали ще один документ - «Реляцію про Київ», яка так само описує події XVII ст. та згадує Київ як столицю України. За думкою Олександра, це, можливо, один з найперших документів, який таким чином ставить питання: «Мосх [так називали московитів] претендує на столицю України місто Київ та намагається відокремити його від України не по праву… Хмельницький, Гетьман Козаків, себто Війська Запорозького, започаткованою спілкою з Кримом та моцним сполученням зброї звільнив від Ярма Польського Рабства не лише Київ, частку України, а й цілу Україну по обох сторонах Дніпра як старожитню спадщину Козаків… Мосхи безрозсудно, чи радше лукаво, змагають відділити від України Київ, який завжди був невіддільним. Україна включає в себе також решту Князівств, зокрема Чернігівське та Сіверське, і стосовно них Мосх не має ніякого законного володіння, оскільки ніколи не мав їх у своєму володінні»(с) (Diplomatica Muscovitica, Diplomatica Muscovitica Cosacica, SE/RA/2113/2113.2/1 (1654-1721)). На фото бібліотека Падуанського університету. Більше історії тут: #historybyigorpoluektov